У системі агропродовольчої безпеки картопля займає стратегічно важливе значення разом із зерновими культурами. Від стану розвитку виробництва картоплі залежить не лише продовольча безпека, але й стабільна робота багатьох переробних підприємств харчової галузі економіки.

В перспективі картоплярство як окрема аграрна галузь має значний експортний потенціал розвитку. Однак, нинішній стан виробництва картоплі має значні регіональні відмінності та проблеми розвитку в різних природно-кліматичних зонах. Особливо актуальним є дослідження окремих проблемних аспектів в Степу, де середньорічне виробництво картоплі на одну особу є найнижчим порівняно із більшістю регіонів Лісостепу і Полісся.

Інший аспект цієї проблеми полягає в тому, що майже 98–99 % усього її обсягу надходить від господарств населення, тоді як частка підприємств на ринку залишається досить низькою. Із точки зору забезпечення продовольчої безпеки нині важливо розвивати виробництво картоплі також і в аграрних підприємствах.

Дослідження вказаних проблемних аспектів економіки виробництва картоплі та пошук шляхів їх вирішення є актуальним завданням для аграрної науки на сучасному етапі її розвитку.

Актуальні питання розвитку виробництва картоплі розглядалися в роботах Л. М. Анічина та ін. (розглянуто основні напрямки підвищення ефективності галузі картоплярства в сільськогосподарських підприємствах України), Л. Л. Пильтяй (обґрунтовано економічну ефективність виробництва картоплі в господарствах різних форм власності на Поліссі, в Лісостепу та південному регіоні), а також В. В. Ільчука (вивчено питання підвищення конкурентоспроможності галузі картоплярства шляхом застосування високоефективних агротехнічних заходів), О. В. Муравйової (досліджено сучасний стан розвитку галузі картоплярства в Україні і світі та проаналізовано основні показники виробництва, визначено головні проблеми ринку картоплі) та інших вчених.

Постановка проблеми

За даними досліджень встановлено, що за рівнем виробництва картоплі із розрахунку на одну особу регіони Степу суттєво диференційовані та відстають від середніх показників по даній природно-кліматичній зоні, а в окремих областях за аналізованим показником є нижче рекомендованих норм забезпечення споживання для населення – 124 кг (табл. 1).

На думку І. О. Федуняк, відсутність державних стимулів щодо розвитку галузі картоплярства України та, як наслідок, неоптимальність співвідношення попиту і пропозиції призвели до згортання вирощування картоплі сільськогосподарськими підприємствами. Відбулося переміщення 98 % обсягів виробництва в особисті селянські господарства, що зумовило дрібнотоварний характер вирощування картоплі в останніх.

У вітчизняному агропромисловому виробництві картопля належить до стратегічних сільськогосподарських культур, які забезпечують продовольчу безпеку та є джерелом сировини для розвитку харчової галузі економіки.

Таблиця. 1
Аналіз внутрішньозонального регіонального рівня продовольчого забезпечення виробництва картоплі в зоні Степу
( Примітки. * Порівняння відносної зміни частки)

Якщо порівнювати основні природно-кліматичні зони за рівнем виробництва картоплі із розрахунку на одну особу, то можна спостерігати в динаміці значне відставання регіонів Степу від показників Лісостепу та Полісся (мал. 1).

Тобто, можна стверджувати, що основна потреба в одній із найважливіших продовольчих культур в сучасних умовах практично задовольняється в Степу. Також значна частина картоплі використовується на годівлю тварин і переробку її на крохмаль і спирт.

Вивчаючи поглиблено основні статистичні дані розвитку виробництва картоплі в усіх категоріях господарств основних природно-кліматичних зон було виявлено декілька основних факторів, які впливали та тенденцій (табл. 2).

Мал. 1
Середньорічне виробництво картоплі в усіх категоріях господарств по основних природно-кліматичних зонах України
(кг із розрахунку на 1 особу)

Таблиця. 2
Аналіз розвитку виробництва картоплі в усіх категоріях господарств основних природно-кліматичних зон України

Насамперед, за останні 20 років в регіонах Полісся, Лісостепу та Степу спостерігаються схожі тенденції скорочення площі збирання картоплі, що за умов високої мінливості середньої урожайності її вирощування впливає на обсяги валового збору.

При цьому позитивною тенденцією є підвищення середньої урожайності вирощування картоплі за аналізований період в господарствах Степу на 121,6 %, що однак нижче аналогічного показника в Лісостепу – 127,3 % та вище, ніж в Поліссі – 120,1 %.

Проте подолати суттєве відставання в показниках середньої урожайності між регіонами Степу, Лісостепу та Полісся до цього часу не вдалося.

Вказана різниця в рівні середньої урожайності між цими природно-кліматичними зонами складає майже 1,5 рази.

За даними досліджень урожайність картоплі в регіонах Степу у середньому коливається в межах від 11-18 т/га. Минулого року її середній показник склав 11,11 т/га, в тому числі найвищим він був отриманий в господарствах Луганської області – 18,78 т/га, а найменшим, відповідно в Дніпропетровській області – 8,83 т/га (табл. 3).

Таблиця. 3
Аналіз динаміки мінливості середньої урожайності вирощування картоплі в усіх категоріях господарств зони Степу

Варто відзначити, що проблема низької врожайності картоплі крім суто технологічних причин має і кліматичне пояснення. Останніми роками в зв'язку із кліматичними змінами спостерігаються постійні перепади температур, що сприяє поширенню хвороб картоплі. У поєднанні із посухою в одних степових регіонах та нерівномірним розподілом вологи в інших багато господарств отримують низьку середню врожайність цієї сільськогосподарської культури.

Також одними із факторів низької врожайності картоплі є той факт, що значна частина її виробництва зосереджена у дрібних за розмірами господарствах населення, які не мають фінансових і ресурсно-технологічних можливостей для впровадження новітніх прогресивних технологій вирощування, не вносять достатньої кількості мінеральних добрив та не завжди використовують насіннєвий матеріал належної якості.

Дослідженнями встановлено, що за рівнем виробництва картоплі із розрахунку на одну особу регіони Степу суттєво диференційовані та відстають від середніх показників зони, а в окремих областях є нижче рекомендованих норм забезпечення споживання для населення. Водночас, позитивною тенденцією є підвищення середньої урожайності вирощування картоплі за аналізований період в господарствах Степу на 121,6 %.

У довгостроковій стратегії підвищувати ефективність і конкурентоспроможність галузі картоплярства в зоні Степу необхідно за рахунок відновлення виробництва в аграрних підприємствах, розвитку регіональної мережі переробних підприємств із виробництва різних видів харчових продуктів (крохмаль, спирт) та пошуку зовнішніх ринків збуту для їх експорту.

Перспективними напрямками ефективного розвитку галузі картоплярства в регіонах Степу на найближчі роки повинні стати:

- організація кластерів виробників якісного високо репродукційного насіннєвого посадкового матеріалу картоплі у підприємствах;
- постійне впровадження у виробництво і моніторинг ситуації із станом забезпечення господарств високоврожайним, стійким до хвороб насіннєвим матеріалом сортів картоплі;
- розвиток сучасної інфраструктури заготівлі, зберігання, переробки і реалізації картоплі;
- створення інституціональних і організаційно-економічних умов для розвитку підприємств із експорту картоплі та продуктів її переробки.

Разом із тим окремі аспекти даної проблеми потребують додаткового вивчення і подальшого науково-методичного обґрунтування та практичного вирішення з огляду на необхідність пошуку резервів забезпечення збільшення виробництва картоплі в зоні Степу.

Досвід передових країн світу свідчить, що високоефективне і конкурентоспроможне картоплярство базується на використанні останніх досягнень науково-технічного прогресу. Одним з основних напрямків його є використання інтенсивних сортів та високоякісного посівного матеріалу, що забезпечує суттєве підвищення урожайності вирощування картоплі та рівня прибутковості.

Через високі ціни на матеріально-технічні ресурси та насіннєвий матеріал, які вкрай необхідні галузі, дрібні сільськогосподарські товаровиробники не впроваджують новітні прогресивні технології, не вносять достатньої кількості мінеральних добрив для одержання стабільно високих урожаїв належної якості. В основному внесення органічних добрив і сприятливі погодні умови є визначальними факторами підвищення урожайності цієї важливої продовольчої культури.