Ґрунт є основою існування та продуктивності сільськогосподарських
і природних систем. Тільки близько 22 % (3,26 млрд. га) загальної площі земної кулі може бути використано для сільськогосподарського виробництва, і лише 3 % (450 млн. га) мають високу продуктивність

ОЦІНКА ЕКОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ
АГРОЛАНДШАФТІВ СТЕПОВОЇ ЗОНИ

Коршунова Ю.В, Задорожна С.В.

Відповідно до Концепції збалансованого розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 р. передбачено:

- провести трансформацію структури сільськогосподарських земель;
- зменшити площі орних земель до 37–41 % території країни шляхом виведення з ріллі схилів крутизною понад 3 градуси, земель водоохоронних зон, деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених сільськогосподарських угідь;
- розширити площі полезахисних лісових смуг та інших захисних насаджень відповідно до науково обґрунтованих показників, які мають розроблятися з урахуванням регіональних та місцевих особливостей.

Надмірна розораність земель (понад 54 % земельного фонду України), у тому числі на схилах, призвела до порушення екологічно збалансованого співвідношення сільськогосподарських угідь, лісів та водойм, що негативно вплинуло на стійкість агроландшафтів і зумовило значне техногенне навантаження на екологічну сферу.

Розораність території в Україні є однією з найбільших у світі. Так, у Європі найвищі рівні розораності мають Данія (53 %), Угорщина (49 %) і Польща (44,5 %), що відповідно в 1,03, 1,11 та 1,22 разу менше, ніж Україна.

Агроландшафт є природним комплексом, в якому всі основні компоненти (рельєф, ґрунт, рослинний покрив) перебувають у складній взаємодії, створюючи однорідну нерозривну систему.

Унаслідок інтенсивної сільськогосподарської діяльності (знищення природних луків, розорювання схилів балок, внесення мінеральних добрив й отрутохімікатів тощо) порушується екологічна рівновага в агроландшафтах.

Раціональне природокористування у сільському господарстві має базуватися на наукових засадах організації території – створення оптимізованого агроландшафту з економічно обґрунтованим співвідношенням сільськогосподарських угідь, лісових насаджень, земель захисного та природоохоронного призначення.

Постановка проблеми

Матеріали і методи досліджень

У результаті досліджень встановлено, що більшість агроландшафтів області знаходяться у критичному стані. Площі розораних земель значно перевищують всі екологічно обґрунтовані норми і характеризуються критичним екологічним станом.

Порушення збалансованості співвідношення площ ріллі, природних угідь, лісових і водних ресурсів призвело до суттєвої деградації ґрунтового покриву.

За даними управління земельних ресурсів в Кіровоградській області станом на 01.01.2017 р. загальна площа земель складала 2458,8 тис. га, що становить 4,07 % від території України, з яких сільськогосподарські землі – 2032,2 тис. га. Частка ріллі в загальній території області складає 71,8 %. Розораність сільськогосподарських угідь області – 86,8 %. Що стосується окремих зон, то найбільш розорані угіддя в лісостеповій – 88,1 %, а найменш у степовій – 85,9 %. Розораність сільськогосподарських угідь перехідної зони – 86,8 %.

Як наслідок високої розораності, еродованість сільськогосподарських угідь області складає більше 50 %.

Всього в Кіровоградській області налічується 1102,4 тис. га угідь, ґрунтове вкриття яких зазнає ерозії, причому 886,7 тис. га або 80,4 %, знаходяться в обробітку [7]. Площі орних земель з крутизною схилів 3–5° займають 622 тис. га, 5–7°181 тис. га, >7° – 84 тис. га. Унаслідок ерозійних процесів ґрунти області втрачають верхній, найбільш родючий горизонт, в якому елементи живлення накопичувались століттями.

Найбільша частка еродованих орних земель відмічені в Компаніївському (58,9%), Новгородківському (52,2 %), Петрівському (52,1 %), найменша в Устинівському (48,7 %) і Бобринецькому (46,4 %).

Екологічний стан та стійкість до деградації будь-якої території залежить не тільки від рівня сільськогосподарського освоєння та розораності земель, а й від інтенсивності використання всіх видів угідь та ступеня антропогенної трансформації природних елементів ландшафту.

Землі дослідженої території поділяються на землі сільськогосподарського та не сільськогосподарського призначення. До земель сільськогосподарського призначення відносяться рілля, сади та пасовища. Ставки, чагарники, болота, яри, лісові насадження та лісосмуги, польові дороги, господарські двори та ін., належать до земель несільськогосподарського призначення.

Оцінка екологічного стану земель виконувалась згідно із градаціями коефіцієнтів екологічної стабільності наведених в табл. 1.

Оцінка екологічного стану земель виконувалась згідно із градаціями коефіцієнтів екологічної стабільності наведених в табл. 1. За розрахунками, всі райони зони належать до екологічно нестійкої категорії земель. Найнижчий рівень екологічної стабільності спостерігається в Бобринецькому районі – 0,23, найвищий в Олександрійському – 0,27 (табл. 2).

Для визначення екологічної стабільності степової зони Кіровоградської області враховували загальну площу всіх угідь районів, площу угідь певного типу призначення, коефіцієнт екологічних властивостей [8].

Коефіцієнт екологічної стабільності території (Кек.ст) характеризує рівень інтенсивного використання землі.

Коефіцієнт екологічної стабільності території розраховується за формулою:

На основі даних Головного управління Держземагентства в Кіровоградській області (Форма 6-зем) було розраховано і проведено оцінку стану земельних ресурсів Кіровоградської області в розрізі ґрунтово-кліматичних зон.

Проаналізовано динаміку розораності території області, оцінено екологічний стан ґрунтів, визначено ступінь порушення екологічної рівноваги агроландшафтів, прояви деградаційних процесів земель сільськогосподарського призначення.

Для оцінки ступеня екологічної стабільності території Степової зони Кіровоградської області та стійкості земельних угідь до антропогенного навантаження використано методику А. М. Третяка.

Результати досліджень

Кропивницька область розташована в досить широкій смузі переходу Лісостепової зони в Степову. Розвиток рельєфу території області тісно пов'язаний з гідрографічною мережею та ерозійними процесами. Понад
50% сільськогосподарських угідь області піддаються дії водної ерозії.

В Степовій зоні найбільш розорані сільськогосподарські угіддя в Бобринецькому (88,5 %), Долинському (88,4 %), Новгородківському (82,1 %) і найменше в Олександрійському (75,9 %).

Вважається оптимальним явищем, коли відношення чинників, що посилюють негативні дестабілізуючі процеси в ґрунті (рілля), до чинників, які зменшують їх, тобто стабілізують позитивні процеси (природні кормові угіддя, багаторічні насадження, ліси і лісосмуги), становить менше одиниці. До цього розрахунку не входять урбанізовані і техногенно змінені території. Виходячи з цього розораність ґрунтового покриву всієї території не повинна перевищувати 40 %, в тому числі земель сільськогосподарського призначення 50 %.

де: К1і – коефіцієнт екологічної стабільності угіддя і-го виду;
Р і – площа угідь і-го виду;
Кр – коефіцієнт морфологічної стабільності рельєфу
(Кр = 1,0 – для стабільних територій і Кр = 0,7 для нестабільних територій).

Коефіцієнт екологічної стабільності території

За розрахунками, всі райони зони належать до екологічно нестійкої категорії земель. Найнижчий рівень екологічної стабільності спостерігається в Бобринецькому районі – 0,23, найвищий в Олександрійському – 0,27 (табл. 2).

Таблиця 1
Оцінка екологічного стану земель за показниками Кек.ст

Таблиця 2
Екологічний стан агроландшафтів за рівнем екологічної стабільності

В середньому по Степовій зоні коефіцієнт екологічної стабільності становить 0,25, що в цілому характеризує територію як екологічно нестабільну. Досліджені райони області зазнають підвищеного рівня антропогенного навантаження. Низьку екологічну стійкість ландшафтів можна пояснити високим рівнем сільськогосподарського освоєння та розораності території.

Встановлена пряма кореляційна залежність між коефіцієнтом екологічної стабільності та розораністю сільськогосподарських угідь (r = 0,90).

Висновки

Таким чином, агроекологічна оцінка земель сільськогосподарського призначення показала, що у межах степової зони області немає жодного району, ґрунти якого характеризувалися б задовільним агроекологічним станом. Досліджена територія є уразливою в агроекологічному значенні, перебуває у критичному екологічному стані, маючи дуже низьку екологічну стабільність. Порушення співвідношення площ ріллі, природних угідь, лісових і водних ресурсів, призвело до деградації агроландшафтів і ґрунтового покриву.

Для поліпшення екологічної ситуації потрібно зменшити розораність території на 25–30 %, вилучити з обробітку сильно деградовані та малопродуктивні ґрунти, збалансувати співвідношення орних земель та еколого-стабілізуючих угідь, впровадити науково обґрунтовані сівозміни, протиерозійні заходи обробітку ґрунту, сучасні ґрунтозахисні технології. Для відновлення родючості середньо- та сильно еродованих ґрунтів доцільно вивести їх із ріллі з наступним використанням під природні угіддя, заліснення і залуження різнотравно-злаковою рослинністю. Стратегічним напрямом у збереженні ландшафтів має стати запровадження європейських підходів, розвиток власних національних систем та агроекологічних заходів захисту агроландшафтів.

Таким чином, агроекологічна оцінка земель сільськогосподарського призначення показала, що у межах степової зони області немає жодного району, ґрунти якого характеризувалися б задовільним агроекологічним станом. Досліджена територія є уразливою в агроекологічному значенні, перебуває у критичному екологічному стані, маючи дуже низьку екологічну стабільність. Порушення співвідношення площ ріллі, природних угідь, лісових і водних ресурсів, призвело до деградації агроландшафтів і ґрунтового покриву.

Для поліпшення екологічної ситуації потрібно зменшити розораність території на 25–30 %, вилучити з обробітку сильно деградовані та малопродуктивні ґрунти, збалансувати співвідношення орних земель та еколого-стабілізуючих угідь, впровадити науково обґрунтовані сівозміни, протиерозійні заходи обробітку ґрунту, сучасні ґрунтозахисні технології. Для відновлення родючості середньо- та сильно еродованих ґрунтів доцільно вивести їх із ріллі з наступним використанням під природні угіддя, заліснення і залуження різнотравно-злаковою рослинністю.

Стратегічним напрямом у збереженні ландшафтів має стати запровадження європейських підходів, розвиток власних національних систем та агроекологічних заходів захисту агроландшафтів.

1. Якість ґрунтів та сучасні стратегії удобрення/за ред. Д. Мельничука, Дж. Хофмана, М. Городнього. – К. : Арістей, 2004. 488 с.
2. Про затвердження Концепції збалансованого розвитку агроекосистем України на період до 2025 року. Наказ Міністерства аграрної політики України No 280 від 20.08.2003 р.[Електронний ресурс]. – Доступний з : https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0280555-03.
3. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища Кіровоградської області у 2016 році. [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://ekolog.kr-admin.gov.ua/diialnist/stan- dovkillia-kirovohradskoi-oblasti/rehionalna-dopovid-pro-stan-navkolyshnoho-pryrodnoho-seredovyshcha- kirovohradskoi-oblasti.
4. Третяк А.М. Землевпорядне проектування:Теоретичні основи і територіальний землеустрій: Навч. посібник.-К.: Виша освіта, 2006. 526 с.
5. Третяк А. М., Третяк Р. А., Шквар М. І. Методичні рекомендації з оцінки екологічної стабільності агроландшафтів та сільськогосподарського землекористування. – К.: Ін-т землеуст- рою УААН, 2011. 15 с
6. Сайко В. Ф. Наукові основи стійкого землеробства в Україні / В. Ф. Сайко // Збірник наукових праць ННЦ «Інститут землеробства НААН України». – К.: ННЦ «Інститут землеробства НААН України», 2010. – Вип. 3. С. 3–17
7. Національна доповідь про стан родючості ґрунтів України / [С. А. Балюка, В. В. Медведєва, О. Г. Тараріко та ін.]. – Київ, 2010. 112 с.
8. Третяк А.М. Методологія і методика наукових досліджень у землевпорядкуванні: навчальнирй посібник/ А. М. Третяк, В. М. Другак К.; Аграрна накука,2005. 93 с.

Коршунова Юлія Володимирівна

Професійна діяльність:
завідувач вимірювальної лабораторії, ІСГС НААН.

Напрямок науково-дослідної роботи:
агрохімічний аналіз ґрунтів та якості сільськогосподарської продукції.

Задорожна Світлана Володимирівна

Професійна діяльність:
авідувач лабораторії аналітичного забезпечення агрохімічних досліджень, Кіровоградська філія ДУ "Держгрунтохорона".

Напрямок науково-дослідної роботи:
агрохімічні дослідження ґрунту.

ОЦІНКА ЕКОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ АГРОЛАНДШАФТІВ СТЕПОВОЇ ЗОНИ

Коршунова Ю.В, Задорожна С.В.

Матеріали і методи досліджень

Результати досліджень

Висновки

ОЦІНКА ЕКОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ
АГРОЛАНДШАФТІВ СТЕПОВОЇ ЗОНИ